навіть не намагаюся зрозуміти про що вона...

Случайно заметил такой вот рассадник прибалдевших божих коровок наслаждающихся тлей.

Неуспел пройти мой замечательный юбилей, как буквально н следующие выходные праздник жизни ждет нас в Коктебеле. И как бы нам небыло трудно, но в составе Я, Вовчик и Гамаюнов мы отправились в Крым.

Там же к нам присоединились Женечка из Симфера и Серый Лев из Харькова, а чуть позже Рыбачка Соня из Киева и Воск (Наташенька) из Одессы.

Читать дальше...

Кто-нибудь знает как зовут этого человека седящего на мраморной лавочке рядом со мной? Расскажите о нем по подробней, пожалуйста. :)

Коли тобі важко дихати, значить ти дуже високо
Коли тобі тісно, на площі нас більше ніж було до того
Коли тобі душно, скоро весна і не буде так слизько
Хіба ти не віриш? Дивися, а правда насправді так близько

Коли ти чекаєш, значить ти маєш на кого чекати
Якщо тобі сумно, значить ти маєш про кого згадати
Коли ти високо, то зорі навколо і небо так низько
Хіба ти не віриш? Дивися, а правда насправді так близько

Хіба хтось сказав тобі, що буде легко?
Та хіба ти можеш жити без мети?
(ОЕ)

Поглянь на свій шлях!
На кожному кроці ями, капкани "доброзичливців", напади хижаків-конкурентів, чесні і не дуже двобої, бійки, дуелі, змагання, олімпіади...
Там безліч доріг і їх розгалужень, стежок, стежинок - вгору, вниз, на ліво, на право, прямо; купа перешкод. через які треба стрибати, бігти, повзти...
Там хащі, ліси, моря, поля, гори, болота... Там стільки болота, що здається пробиратися через них прийдеться вічно...
Там і зло, і добро, і те і інше разом, І тільки одна мета - одна-єдина мета, твоя омріяна в снах та ілюзіях Земля...
Вона то наближається, то віддаляється, то зникає з твого горизонту, то знову з’являється.
Ти чуєш, як б’ється в Її жилах кров нового дня. Як гуде мотор твого такого безмежного щастя, заведеного шумом води в Її джерелах...
Ти відчуваєш в грудях Її подих і йдеш за ним, на поклик дощу.
Ти йдеш...
А що далі? А що буде, якщо ти дійдеш до Неї?
А що як там кінець?
Безмежний, безглуздий кінець твого шляху?
А може перед тобою міраж, утворений неправильним заломленням світла в твоїй голові?
А що якщо йти треба по іншій стежці, іншою дорогою?
А що якщо... ти не дійдеш?
Впадеш серед поля і тебе безсилу розірвуть шакали?
Що тоді буде? Кінець? Початок нового кровообігу?
Ти озираєшся знову, печально дивишся у вічі цим сумнівам і йдеш далі...
"Та хіба ти можеш жити без мети?"

Чи не потвора?
І пси їй лижуть руки
А в тлі її
Шепочуть мертві звуки
поглянь туди
Зірвавши рясу з ночі
В очах її
побачиш власні очі

Ніхто не скаже
Я - безумець
Чом мій такий безглуздий шлях?
Я гіркоту своєю зігрію
Розтоплю страх в ваших очах
І хай в це щастя інші муки
Свій гіркий наложили слід
В пітьмі мовчання довгі роки
Очам не вірю - Я прозрів.

(Wolfshade)

Темна, голодна вовчиця-самітниця поверталася додому з полювання, несучи в зубах шматок м’яса.

Читать дальше...

Представляю вашему внимаю подборку моих фотографий звездочки Клуба Путешественников - Ланы.

С Днем рождения тебя, дорогая!

Пусть все твои мечты сбудутся, пусть будет у тебя много счастья и любви, любимая работа и любимый парень, и конечно же позитивные путешествия и приключения!

Оставайся такой же красивой и романтичной!

Мокре, мокре місто...

Мокрі, мокрі парасольки блукають по вулиці.

Від корпусу до корпусу мого водніка, від зупинки до зупинки моїх доріг... мокрих, мокрих доріг...

Мокра, мокра дощова вода пускає в хід свою таку очікувану прохолоду.

Мокро... калюжі... болото... стерті набійки на туфлях... уривки літа далеко в архівах пам’яті, недописані шматки колишньої землі... 

Краплі дощової води на екрані мобільного... ховаю його далеко в сумку.

"Разве ты не слышишь..." (TB)

Не чую!!! Мобільний далеко в сумці, звук на мінімум, у вухах навушники, в навушниках готика:

"Остается одно – жить на воздухе,
Если некуда сесть.
Облаченные в крылья – не ангелы –
Затевают здесь месть!"

(inferno)

Знімаю капюшон.

Холод стікає по шиї під блискавку куртки і тягнеться до лівого краю мого тіла.

Людина на 80% складається з води?

Волосся поволі набуває мокрого вигляду, джинси прилипли до тіла, музика зафарбовується в біле:

"Розтанемо в імлі,
Полетимо птахами,
І пара гарних крил
Колись була руками

Там, де стікала кров
З подряпин і порізів
Там, де в траві змія
Тобі під ноги лізе,

Твоєю кров’ю знак
Поставлений на мені
І полиновим димом
Попечені легені"

(Полинове поле)

Дощ не втихає...

Барабанить, падає, тече по руках, обличчі, думках...

Людина на 80% складається з води...

В голові крутиться стара реклама...

Аякже...

Всі тікають, рухаються, перестрибують через калюжі, біжать у тепло...

А я стою як вкопана на зупинці, пропускаю третю забиту кільками маршрутку.

А в квартирі холодно, ще холодніше ніж під дощем.

Я вже звикла.

"Не мокни під дощем - залазь під парасольку" - сказав хтось з друзів.

"Мокрішою не буду"...

Аякже...

"Вставай, всiм покажи,
Де ставити перший слiд.
Твоя земля чекає:
На Захiд або на Схiд?"

(ОЕ)

Мокра, холодна музика...

Мусиш грітись цим холодом...

"так тихо
повільно летіти униз
сльозами я змию цю кров
я змию твій гріх"

(The sky is red)

Выкладываю оставшиеся и на мой взгляд наиболее пикантные фотографии. ;)

А так же даю ссылки на все отчеты с моего юбилея.

Все фотографии с моего фотоаппарата можно просмотреть в Фотоальбоме Планета Хайблоггеров

Сам вот все пересмотрел и понял, что таким как мы нужно завидовать. Потому что нам весело и хорошо вместе! А еще потому, что нам не лень оторвать попу от стула и поехать куда угодно и на сколько хватает ресурсов.

Помнится читал я несколько статей на тему, что люди отдающие много времени виртуальной среде превращаются в "овощи". Клуб Путешественников в нашем лице доказывает обратное! Чем больше мы сидим в интернете, тем больше путешествуем, общаемся, встречаемся друг с другом и наслаждаемся жизнью.

Так держать друзья, я вас всех люблю! :)

Читать дальше...

Якщо вам хтось колись скаже, що в Україні немає якісної рок-музики - киньте в нього каменем.

Я почула цей гурт на фестивалі рок-музики "Тарас бульба", і вперше що мені спало на думку -  український Nightwish. Нещодавно була на їхньому виступі у Рівному, і зрозуміла одне - куди там тому найтвішу до нашого рідного Полинового поля!!!

«Полинове поле» - це мелодійний оперний вокал, гаркітливий гроул, що накладаються на якісні гітарні рифи гітаристів та потужну ритм-секцію. Стилістика цієї музики починається з металу і трешу й прямує до темних закутків готики, що прикрашена етнічними українськими мотивами.

Читать дальше...

Когда я вспоминаю, что еще месяц назад, я твердо не планировал отмечать свой юбилей, становится как-то смешно. Бывают такие события которые не могут не произойти и одним из них , пожалуй можно назвать этот уикэнад на острове Седластом, базе "Меридиан", на котором и встретились мои 30.

Я благодарен всем кто смог поучавствовать в этом мероприятии. Ведь не смотря ни на что люди смогли приехать и из Киева, и из Львова, я всеми вами был тронут, очень тронут а некоторыми тронут не раз, к сожалению сам не смог всех потрогать как хотелось бы, но в общем, вы меня поняли. Переполняющие чувства мешают описывать действо, да и стоит ли его описывать? Впрочем, для истории может быть и надо, но не сейчас. Я знаю что многие кто не смог приехать, очень этого хотели, я прошу вас не растраивайтесь, я уверен что мы встретимся вновь. Тем более теперь вы знаете, как это было, а чего не знаете можете спросить у Клуба Путешественников.

Читать дальше...

Ходила таки вчора на цей концерт.

Зовсім не жалкую, що пішла, хоч і сама.

Приємно порадувала Тиранія своєю "потворою", Amily поєднанням рок-музики і скрипки, особливо сподобалася їхня інструменталка. Досить непогана музика у київського Inversus-у, і звісно ж Полинове поле...

Про цей гурт можу писати багато і дуже, але можу сказати лише одне - NIGHTWISH ВІДПОЧИВАЄ!!!

Внизу трохи фоток і відео - все дуже поганої якості - бо з мобільного, але вибачайте - іншого нема.

Inversus

Тиранія

Полинове Поле

Впевнено пробираєшся вперед по болоті. Босоніжки на каблуках давно тримаєш в руках, а босими ногами нащупуєш кожну грудку вологої землі. Ти вже звикла. Ти щодня вже напротязі кількох років ідеш цією дорогою, через болото, трясовини, лайно суспільного розладу. Ти знаєш точно яку яму краще обійти, а через яку можна сміливо стрибати. Напомацки, всліпу, при нічній пітьмі чи денному світлі пробираєшся вперед. Ти знаєш куди ідеш - точно знаєш і давно вже не спотикаєшся.

Набагато важче тому, хто йде за тобою по тому болоті, наче за Ісусом по воді. Він спотикається, падає, грузне, руками тягнеться до твоїх рук... Ти час від часу зупиняєшся, чекаєш поки він підійде ближче і знову йдеш, щоб не втрачати час...

Час... Такий дорогоційний і знецінений...

Він намагається тебе догнати... Але не встигає за твоїми босими ногами перебирати свої кроки. Ти навчилася йти швидко не звертаючи увагу на бруд, що намагається сховати тебе у своїй холодній могилі.

Ти не звикла чекати, але він уже майже поряд іде по твоїх стопах.

Десь там чистий асфальт і широка нова дорога. Ти могла обійти. Але...

Ти забруднила ноги, але скоротила свій шлях у два рази.

Ти пройшла крізь це болото людського суспільства, але виграла трохи часу...

Часу... Такого дорогоцінного і знеціненого...

Для НАС!

Ти змиваєш бруд із своїх ніг у раннішній росі і йдеш далі.

Boomp3.com

Нарешті у пам’яті мого комп’ютера чисто...

Останній пил непотрібної інформації: амбіцій, згадок, здогадок стерто вологою ганчіркою назавжди. Всі томи розкладено по поличках, розсортовано по алфавіту і тематиці.

Розбираючи завали макулатури я дійшла висновку, що мені вкайф бути черствим раціоналістом і бути в компанії з такими ж.

Мені вкайф усвідомити, зрозуміти і поставити планку на відповідну висоту, куди я скоро можу добратися і забути про ту, куди мені поки що зась. Може колись, але поки що зась!..

Мені вкайф регулярно займатися сексом з регулярним партнером тільки через те, що мені це морально і фізично необхідно, а не тому, що мені потрібен ХТОСЬ.

Мені вкайф слухати Моцарта і його мелодію сфітлофора, і мені вкайф розуміти, що ця музика мені подобається.

Потрійний стирбок і я зависла над землею, але не через те, що я закохана...

...Мені вперше здається, що я дуже близько сама від себе, що ступлю ще два кроки і я знайдуся...

І перебираючи картинки у пам’яті свого комп’ютера, я зрозуміла просту і банальну істину, яка не давала мені спокою:

До, начала Исланд Пати в честь 30-ти лет прожитых мной в этом мире осталось 4 дня. Сегодня  я иду брать путевки на всех кто заявился.

К сожалению,  тем кто решится поехать, например завтра, я не могу уже ничего гарантировать.

Напоминаю основные моменты.

Вечеринка состоится на острове Седластый. База отдыха "Меридиан". Отплытия на остров в пятницу 12-го сентября в 17:15

Возвращение в цивилизацию в воскресенье в 16 часов.

На острове пятиместные домики, кухня (готовим сами), есть место где поиграть в футбол, конечно покупаться, покататься на лодках и две ночи дискотеки на танцполе.

Встречаемся в Пятницу в 16 часов перед центральным входом на вокзал "Запорожье-1" и оттуда идем на причал.

Оргвзносы: 60 грн путевка на остров + 100 грн на питание и алкоголь которое я покупаю на всех за ранее.

В принципе окончательный список, но! При этом есть запас в 1 место!

Я слышу сомнение
В голосе совести –
Мне с такой не прожить!
Мой первый Бог
Умер незрячим:
Когда я умирала,
Он закрыл глаза...
...
Я вижу ошибки
В ломаной памяти –
Мне с такой не прожить!
Последний Бог мой
Умер безмолвным:
Когда я умирала,
Он зашил себе рот.

Время немого прощания
Пустит свинцовые стрелы,
Племя колючего страха
Сгинет пыльной весной.
Inferno

Один на один із серцем...

Спочатку довго думаєш, крутиш його в руках, дивуєшся його досконалості, а потім наважуєшся відкусити від нього шматок... Солодка кислинка його крові наповнює рот. Важко знищувати таку досконалість, але у нього лише три шляхи - бути з’їденим, відправитися в соковижималку, або згнити від передозування повітрям.

Злизуючи останні краплі вологого серця з губ, чогось згадуєш ту літню душну дорогу, затори по дорозі на Одесу і свій мобільний.

"Разве ты не слышишь
Это сердце, что бьется все тише…
Разве ты не слышишь
Это сердце, оно бьется тише
Я жду, я не смею
Все забыть… подскажи, как теперь мне…
Дышать…"

Прийшла sms-ка.

"Я тебе хочу".

Проста і банальна відповідь:

"Хочи".

"Дорога-мой дом и для любви это не место..."

Захотілося салату "Нежная молодость". Пішла, зробила, з’їла.

За вікном душно і гаряче - це перша ознака зими.

У пам’яті від літа тільки смак вологого серця і салату  "молодость".

У блаженій суєті дописуєш останні рядки sms-ки.

"Я вже вдома, а ти?"

"Разве ты не слышишь..."

"І я вдома".

Підсовуюся поближче до зими.

Вони мене чекають.

Третя зима, третій спокій, третій бог.

Космос програв всесвіту 3:2.

Моя ставка виграла!!!

Ненавиджу дебілізм у цій країні!!!

Ненавиджу всю ту паперову бюрократію, яка нафіг нікому не треба!!!

Ненавиджу безголових людей, що ще вірять у чесність і порядність нашої влади!

Ненавиджу Міністерство освіти і науки України, за те що воно має своїх освітян і науковців як хоче і скільки хоче!

Ненавиджу міліцію і суд, що саджає за грати невинних людей, поки всі злочинці з екрану телевізора твердять, які вони хороші!

Ненавиджу Мінздрав України за те що воно аж ніяк не думає про здоров’я своїх громадян, а скоріше за повноту кишень своїх міністрів!

Ненавиджу тупих лікарів, які ставлять неправильні діагнози, та ще й корчать з себе невинних ягнят!

Ненавиджу того, бля, медика який погрожує мені виключенням з університету, через те що в мене нема щеплення проти краснухи, від якого я в 14 чи 15 років сама свідомо відмовилася ще у школі!

Ненавиджу це суспільство під яке я, з якогось дива, повинна підлаштовуватися!

Ненавиджу нашу цивілізацію, яка знищує МОЮ землю і мене разом з нею!

НЕНАВИДЖУ! НЕНАВИДЖУ! НЕНАВИДЖУ!

Випадково надибала:

Boomp3.com

Як же мені хочеться горіхів...

Замість того, щоб почитати/погуляти/подзвонити... я мовчки допиваю свій кефір. Мені сьогодні хочеться саме цього... кефіру... і горіхів... і...........

Горіхів нема, кефір є, його... нема... тут... зараз...

"- Стати, ким би стати? Тільки б не твоєю тінню..."

Колись давно, себто ще в дитсадку, я хотіла бути лікарем. Я давала уколи своїм іграшкам, у баночках з-під "ревіту" робила всякі настоянки, правда не на спирту а на воді, а потім мама їх таємно викидала. Я "лікувала" і годувала всіх бездомних котів і собак, після чого коти від мене стали тікати, а собаки... собаки мене чогось ще досі люблять, особливо, коли я їм кісточки приношу. Я робила операції хрущам, правда після цього вони чомусь вже не літали... Раз навіть прийшлося робити штучне дихання курчаткові, що впало в відро з водою і... воно вижило)

А впринципі... Ким я тільки не хотіла бути...

В мене колись було крісло-гойдалка. Я приводила всіх своїх друзів, якимось чином розміщувала їх всіх у тому кріслі і ми уявляли що летимо в космічному кораблі. Іграшки були інопланетянами, а ліжко - невідомою планетою... Кілька раз, та що там кілька - постійно, крісло переверталося, ми уявляли, що нас трусить у кільці метеоритів...  Скоро мама крісла таки здихалася...

Потім були різні серіали типу Робін Гуда (Ех...), Ксени, Тарзана... Ми билися на дерев’яних мечах,  грали у міжпланетні війни, перебігали дорогу біля самісінької машини на повному ходу (поки один дядя не сказав нам кілька "хороших" слів)...

А що було б, якби я зараз стала тим самим лікарем??? Може поїхала б кудись у Африку послом доброї волі, чи як там їх називають, і як добрий доктор Айболить лікувала б усіх хворих і немічних.

А може я стала б прокурором і саджала всіх злочинців у тюрми???

А може я їх звідти навпаки витягувала б... за великі гроші звісно.

А може, а може...

А хто його знає...

Моє навчання доходить до екватора, треба й справді думати ким бути...

...Ця пляма на кухні... підтоплений сюрприз від наших сусідів на День Незалежності... вона так схожа на Африку....

Африку... Африку... Африку...

А може я ще встигну сходити в магазин і купити горіхів?..

Піду... точно!!!

НІ, ЦЕ НЕ  МАТЮК!

Пам’ятаю колись полюбляла вірші Шарля Бодлера. Чомусь зараз, саме в цей момент мені згадався ось цей (спеціально знайшла і надрукувала саме у перекладі Драй-Хмари, бо в іншому мені не дуже подобається):

Пригадай кохана, той ранок погожий,
І те літо чудове, ясне,
Як при стежці крутій на гранітному ложі
Ми побачили падло страшне

Розчепіривши ноги в повітрі недбало,
Наче жінка цинічна, ласна,
Воно черево голе своє оголяло
Й парувала звідтіль трутина.

І розпечене сонце днювало на трупі,
Щоби гниль цю до краю спалить.
І вернути природі все те, що докупи
Вона міцно з’єднала на мить.

Мов над пишною квіткою небо здіймалося,
Над бундючим оцим кістяком,
Ви зомліли як стій, чи це вам здавалося?
Нестепний був сморід кругом.

Над гнилизною мошок дзижчали мільйони,
А з дірок оцього лахмана
Виповзали гидкої черви батальйони,
І текли мов густа рідина.

Все це падало вниз або вгору легко,
Наче хвиля блискуча, пливло,
І здавалося від когось надихнуте тіло,
Намножалось, двигтіло, жило.

І сповнився простір дивним шумом музичним,
Ніби то шаруділа вода,
Або зерно, що віяльним рухом ритмічним,
Його в віялку сам накида.

В позатираних формах були тільки мрії
Наче шкід, недоладний на взір,
Що його довершити не має надії
Той митець, що задумав цей твір.

За камінням стурбована сука стояла.
Та злим оком дивилась на нас,
І смакуючи падло, усе пильнувала,
Чи до нього вернутись на час.

Але й вам обернутись в цю напась - о горе -
Доведеться, мій світе, ясний.
В цю потворну заразу, о радісне зоре,
Моя пристасте, янголе мій.

Так, моя королево, вам прийдеться гнити,
Після таїнств останніх страшних.
Під травою, під цвітом рястим плісневіти
Між кісток спопелілих, бридких.

Так скажіть же, красо, хробакам, що в жалобі
Поцілунками тіло пожруть.
Я зберіг од кохання, що тліє у гробі,
Божествену і форму, і суть...

А ви хотіли, щоб вам у такому стилі вам присвятили вірш?.. Власне я - не дуже...

Кактуси зів’яли...

Ковтаючи якусь потаємну образу обломую від них те що колись було прекрасними квітами і ставлю їх назад на підвіконня.

Від них залишилися тільки фото: як тільки вони розцвіли і при денному світлі...

Ну власне я не про це...

:)))))))))))) Квіти зла?????????????????????????????????????????????????

Дамы и господа осталось совсем немного времени к столь знаменательному событию. Весьма приятно что несмотря на насыщенное путешествиями лето многие блоггеры нашли в себе силы, а главное желание приехать на мой юбилей, чем я очень польщен.

А теперь последние новости и обновление основных пунктов.

Читать дальше...

тащусь...

в мене ТРІЙНЯ!!!